Шана. Честь. Пам’ять

11 назавжди усміхнених облич, проте вже лише на фото. Олександр Ігнатишин, Роберт Маслей, Юрій Цьока, Іван Дівинець, Дмитро Зейкан, Іван Порохнавець, Артур Молнар, Василь Полянський та Едуард Марко – мужні, хоробрі Герої, що віддали у боротьбі за незалежність України найдорожче – власне життя. На честь випускників закладу у Закарпатському лісотехнічному фаховому коледжі облаштували меморіальну стелу. Пан Віталій з дружиною Тетяною  – багатодітні батьки. Їх син Іван пішов боронити Україну з початку повномасштабного вторгнення. Не вагався, ані хвилини, адже знав, що захищає рідну землю та найдорожчих йому людей. Проте під час виконання бойового завдання серце захисника перестало битися. Батьки і досі не оговталися від втрати дитини, але надзвичайно вдячні закладу, що ті змоги увіковічнити пам’ять про їх Івана у меморіальній дошці.  Син пана Василя – також доброволець. Василю Полянському цьогоріч могло виповнитися 28. Він був людиною слова, добрим, милосердним та трудолюбивим чоловіком. Гідним сином батьків та неньки України. Прикладом для багатьох. Та війна забрала хустянина. Урочисто відкрили дошки батьки загиблих воїнів Василь Полянський та Федір Порохнавець.  Присутні поклали квіти до підніжжя стели та запалили лампадки. Схиливши голови, подякували Героям, що можуть продовжувати жити, вчитися та будувати майбутнє на рідній землі.  Захисники, що зараз зі зброєю у руках відстоюють Батьківщину, та ті Герої що поплатилися за волю життям – люди, що викликають шану та є прикладом справжніх мужніх та хоробрих українських чоловіків.  Тепер вони стали ангелами в Царстві Небесному, наголошують священнослужителі. Кожен з цих хлопців продовжує обороняти Україну, проте вже з неба.  Воля дається нашій державі надто дорогою ціною. Завдяки нашим захисникам  ми продовжуємо жити, а наша країна зберігає незалежність. Кожен загиблий на фронті – це неоціненна втрата для всього українського народу. Тому віддаємо честь, шануємо та пам’ятаємо.