Невиправдані обіцянки. Діяльність депутатів

Довіра виборців – те, що має бути стимулом для депутатів. Однак далеко не всі обранці народу гідно виконують свої передвиборчі обіцянки, не завжди діють в інтересах людей. Депутати, це ті люди, які найбільше люблять надавати обіцянки народу, але найменше хочуть їх виконувати. На позачергових парламентських виборах 2019 року, партія “Слуга народу” показала абсолютний рекорд підтримки за всю історію незалежної України. До цього за списками найбільше набирала “Партія регіонів” на виборах 2007 року – 34,37%. Зазначається, що партія Зеленського побила також інший рекорд партії Януковича, провівши найбільшу кількість мажоритарників у Раду. До цього найкращий показник належав “Партії регіонів”, яка у 2012 році виграла 113 мажоритарних округів. За роки Майдану народ втомився від старих політиків, тим самим дав великий кредит довіри новій політичній силі. Та чи недаремно було це зроблено? За даними «Слово і діло», за півтора року роботи парламенту партія «Слуга народу» виконала 13 партійних обіцянок, проте про як мінімум 10 обіцянок просто забули. Наприклад про обов’язкове медичне страхування та поступового зменшення єдиного соціального внеску. Не будемо розглядати кожного депутата окремо, але можемо більше дізнатись про того, хто є обличчям партії Слуга народу у нашому краї. Мова про нардепа Миколу Тищенка. У березні на аналітичному сайті «Слово і Діло» було опубліковано рейтинг мажоритарників Києва, у якому показали хто найкраще виконує обіцянки. Стосовно одіозного нардепа Миколи Тищенка ситуація виявилася невтішною. Він виконав усього 10% обіцяного для народу. Аналітики зафіксували 50 обіцянок Тищенка, з яких виконано – 5, не виконано – 3, в процесі реалізації – 3. Зокрема депутат не виконав обіцянки відстоювати заборону продажу придбаної землі на 7 років. Чи викликають довіру такі депутати, які, до слова, ще є і обличчям політичної сили? Маємо сумніви. На різних інтернет-ресурсах вже з’являються думки людей щодо того, що вчинки чинної влади чимось нагадують колишню партію регіонів. Такі тези вже говорять і серед депутатів. До прикладу, вибори на Івано-Франківщині, які пройшли 28 березня, змусили говорити про себе всю країну. Боротьба між кандидатами розгорнулась не на жарт, а розрив був мінімальним. Підрахунок тривав майже тиждень і супроводжувався численними скандалами. Кандидати Шевченко та Вірастюк обмінювалися взаємними звинуваченнями у фальсифікаціях та тиску на виборчі комісії. 1 травня Велика палата Верховного суду своїм рішення визнала протиправними дії ЦВК щодо встановлення результатів виборів на прикарпатському окрузі, також визнала протиправним і скасувала протокол, згідно з яким Василь Вірастюк – переможець виборів. Та на цьому баталії не зупинилися, і все ж таки, представник «Слуги народу» Василь Вірастюк у вівторок, 15 червня, склав присягу народного депутата в Верховній Раді під крики «Ганьба». Нардеп від Луцька та лідер партії «ЗА Майбутнє» Ігор Палиця з трибуни Верховної Ради заявив, що «Слуги народу» вкрали цю перемогу, таким чином обікравши народ Прикарпаття, чим самим ідуть стежкою колишньої Партії Регіонів. Щодо законів, то тут питання : чи однакові вони для всіх? З 1 січня 2020 року набув чинності закон,згідно якого недоторканність нардепів було скасовано, і з цього часу кримінальну справу проти народного депутата зможе відкривати виключно генпрокурор України. За таких обставин початок справи щодо будь-якого злочину народного обранця буде залежати від фігури генпрокурора, від того, чи присутній він в країні або ж чи взагалі не перебуває на лікарняному чи у відпустці. Таких перешкод для початку слідства не було навіть тоді, коли недоторканність ще не була скасована. Але цікаво, що для окремих депутатів недоторканність знята лише юридично фактично вони все ж захищенні. У той час як інші під пильним прицілом влади. Цікавим є і новий закон, згідно якого президент України наполягає на впровадженні однакових правил для всіх бізнесменів, включно з олігархами. За проєктом закону, олігарх має такі ознаки: 1) бере участь у політичному житті; 2) має значний вплив на засоби масової інформації; 3) Є кінцевим власником (контролером) компанії – суб’єкта природних монополій або монополіста на одному з ринків. 4) має підтверджені активи у понад 1 мільйон прожиткових мінімумів, зараз це більше 2 мільярдів гривень. При цьому медійні активи у розрахунку статків олігарху не враховуються. Для отримання статусу олігарха треба відповідати щонайменше трьом критеріям з чотирьох. У деяких депутатів складається враження, що цей закон має надати президентові контроль над ЗМІ. Постійно точаться роздуми та обговорення на тему того, хто все ж таки більше робить для свого народу – мажоритарними чи партійні представники? Відповідати на це питання не беремося, але те, що депутати повинні бути ЗА народ, їхні обіцянки мають нести не лише формальний характер, а мають втілюватись в життя – беззаперечний факт! Кредит довіри виборців – те, що має постійно стимулювати депутатів ставати кращими і робити більше.