Далі про тих, хто живе просто неба. Не тому, що їм захотілося романтики і волі. А тому, що не мають де жити. Наскільки зрілим є наше суспільство, щоб помічати їх? Нагодувати, одягнути? Допомогти? Чому людина втрачає дім, родину, віру у себе та чому суспільству байдуже на ці проблеми, і чому ми маємо бути трохи добрішими. Безнадійні люди, які самі винні у своїх проблемах, зазвичай так суспільство характеризує бездомних – соціум створює оціночні судження, зовсім не знаючи що позаду у житті цих людей. Юристи кажуть, що закон нібито існує, проте тільки на пепері, і він зовсім не діє. Тобто, він гарантує бездомним такі ж самі права, як цілком благополучним громадянам. Психологи ж кажуть, мало того, щоб підтримка була, головне – аби її ще і потребували. Підтримка та адаптація цих людей лягає повністю на плечі суспільства: волонтерів, церковників та просто не байдужих.