Герої в обличчях

Пан Василь – люблячий чоловік, батько та дідусь, а ще захисник України. Закарпатець хоча вже і в поважному віці, проте добровільно пішов боронити рідну землю від загарбника. Головною мотивацією для нього  стали самі українці. Адже після початку повномасштабного вторгнення родина захисника надала прихисток чималій кількості внутрішньо переміщених осіб. Пан Василь з посмішкою згадує той день, коли пішов до військомату. Зізнається, довго не міг зізнатися дружині про своє рішення. Виконував бойові завдання чоловік на Запорізькому напрямку. Став розвідником та разом з побратимами працював для захисту Батьківщини. Символічно, отримав позивний «Дід», каже, що і за віком та статусом, адже вдома на чоловіка чекали діти та онучки.  Найважче, каже пан Василь – це втрати, досі не може оговтатися від того, що побратимів, з якими разом плече до плеча захищав Україну з ним більше немає. Під час виконання бойових завдань, чоловік отримав декілька контузій. Та попри всі жахи війни, закарпатцеві  вдавалося зберігати позитивний настрій, яким він намагався ділитися з усіма навколо. Син пана Василя – також професійний військовий. Досі виконує бойові завдання на фронті. Чоловік гордий, що зміг виховати у дітях своє гідне продовження. Василя Вовканича звільнили з ЗСУ за віком. Та захисник зізнається, що не може залишатися осторонь, та якщо з’явиться така можливість знову одягне військову форму та відправиться захищати рідну землю на фронт. Закарпатець приклад того, що ані вікові обмеження, ані стан здоров’я не може стати на заваді бажанню та прагненню до боротьби. Адже каже, що  відстоював своє, а це один з головних обов’язків свідомого та справжнього українця.

Вас може зацікавити

ЗАЛИШИТИ СВІЙ КОМЕНТАР

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one × 1 =