Двічі був у полоні, але не втратив віри в Україну

Іван Воробйов до 2014-го року служив прикордонником на Луганщині. Тоді вперше побачив “рускій мір”, які несли місцеві сепаратисти та кадрові російські військові. В боях за Ізварине він вперше потрапив в полон. Вдруге – уже 24 лютого. У перші хвилини війни на сумському напрямку. Далі було 479 дні у тюрмах та в’язницях. А потім – обмін і реабілітація. Саме такими жахливими словами Іван Воробйов, захисник України описує свої 479 днів у полоні. Іван Воробйов до 2014-го року служив прикордонником на Луганщині. Чоловік прийняв присягу ще у 2006 році. Та 2014 році, у боях за Ізварине він вперше потрапив в полон, тоді йому пощастило бути там усього один день. Вже під час повномасштабного вторгнення наш захисник вдруге потрапив у полон. Коли в Україну заходили російські війська 24-го лютого 2022, пан Іван був на зміні на одному із КПП на сумському напрямку. Саме тоді одній із груп окупантів вдалося оточити українців та захопити українських  військових в полон. Цього разу полон тривав довгих 479 діб. Чоловік розповідає, росіяни жорстоко їх катували та знущалися. Пан Іван розповідає, полонених змушували співати російський гімн, і читати книги пушкіна та достоєвського. Над військовослужбовцями знущалися у жахливих умовах, часто не для здобуття інформації, а заради самого катування, каже Іван Воробйов. Чоловік розповідає, росіяни, коли дізналися, що він родом з луганського Краснодона, пропонували відправити його на територію терористичної “лнр”, проте він відмовився, хотів повернутися лише в Україну. У полоні до захисників України застосовували найстрашніші тортури: побиття, застосування електрошокерів. Пригадує, найчастіше бʼили по спині і ногах. Чоловік розповідає, через місяць усіх прикордонників відправили у Таганрог. Везли у переповнених вантажівках, із зав’язаними очима та руками. Протягом дня сидіти на ліжках було суворо заборонено, за цим суворо спостерігали, каже пан Іван. Та чоловік каже, одним із найжахливіших відчуттів стала безпорадність. Безпорадність коли ти чуєш крики побратимів, захисників, з яких у сусідніх камерах знущаються окупанти.  Кожен тиждень були допити, які тривали до двох годин. Росіяни постійно говорили, що України вже немає, каже чоловік. Тим самим намагалися зламати бойовий дух, та зневіри ти захисників.  У полоні постійно чоловік думав про рідних. Адже розумів, те, що вони переживають, ту біль та сум важко описати словами. У червні пан Іван опинився у списках на обмін.  Повірив, що приїхав додому лише тоді, коли почув українську мову. За словами чоловіка, йому вдалося протриматися тільки завдяки стійкості духу, він ніколи не втрачав віри у світле майбутнє. Після тривалого лікування та реабілітації Іван повернувся у Держприкордонслужбу. Каже, жодні тортури росіян його та побратимів не зламали. Не дивлячись на всі складнощі, які випали на долю чоловіка, він впевнено дивиться вперед та вірить у нашу Перемогу!

Вас може зацікавити

ЗАЛИШИТИ СВІЙ КОМЕНТАР

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four + 11 =