Залізна воля героя

Втрата рідних, інтернат, АТО, війна, інвалідність, полон… – це коротко про життя Миколи Лукача із Закарпаття. 35-тирічний чоловік свій військовий шлях розпочав ще у 2018 році. Хлопець побував у гарячих точках Донеччини, Луганщини. Перед самою повномасштабною війною здійснилася його мрія, він потрапив у бригаду морських піхотинців. А вже через місяць після вторгнення окупантів він отримав поранення, що залишило молодого чоловіка без ноги. Зараз він проходить реабіліацію. У нього не тільки залізна нога, ай залізна воля, бо не впав у відчай, і готовий і далі боронити Україну..Він мріяв стати морпіхом – і став бійцем легендарної 36-ї окремої бригади. Із гірського Закарпаття, він поїхав у Маріуполь захищати Україну з моря. Та ця дитяча мрія вартувала йому ноги. Микола Лукач – не пам’ятає своїх батьків. Він виріс у Перечинському інтернаті. Хлопець вчився у профтехучилищі. А у 2018 році він вирішив підписати контракт із Зброєними силами України. Луганщина, Донеччина, його військовий шлях в решті привів його у Маріуполь. Там і застав ворога 24-го лютого. Понад місяць важких боїв … Та ворог оточив військових. Гатили з неба, з моря та артилерії. 27 березня, цей день найгірший у житті Колі. Отримав поранення, після його якого ледь залишився живим. Його забрали на операційний стіл, і прокинувся 35-тирічний закарпатець вже інвалідом. Та це був тільки початок випробувань, каже хлопець. Три тижні лікувався. У них закінчилася вода, харчі. Потрапили у полон. Рашисти відвезли військових до Таганрога, звідти – в Оленівську колонію. Каже, йому пощастило, бо в полон потрапив із медиками з Дніпра. Ті допомагали. А рашисти, на щастя 300-хсотих не чіпали. Нині Микола вдома на Закарпатті. Він отримав протез. Проходить реабілітацію. І запевняє списувати його із рахунків не варто. У нього немає родини, власного помешкання, він втратив ногу, але не втратив віру. Віру у краще майбутнє, для себе, для нашої держави. Цей чоловік з залізною ногою, та волею готовий і надалі боротися за перемогу України.