“Мені соромно бути в безпеці”. Синдром провини вцілілого

“Мені соромно бути в безпеці” — почуття знайоме сьогодні багато кому. Синдром провини вцілілого – виникає у тих, хто пережив або був свідком травматичних подій (війни, катастрофи, насилля, стихійного лиха та ін.) та вижив на відміну від інших. Зараз синдром вини вцілілого відчувають майже всі українці та всі іноземці, які стежать за подіями в Україні. Ми всі порівнюємо себе із тими, кому зараз гірше, або з тими, хто вже загинув. Через це відчуваємо біль, горе, злість і сором за те, що нам краще, ніж їм. Вже другий тиждень у нашій країні триває війна. Люди змушені тікати зі своїх домівок та рідних міст, де наразі ведуться активні бойові дії та шукати прихистку. Багато хто з тих, хто зараз знаходяться в більш безпечних містах або країнах, відчувають провину за те, що в них немає загрози життю. В такий період хочеться забрати частинку страждань гарячих точок на себе, щоб вони не вимушені були приймати весь удар на себе. Такі відчуття називають синдромом «провини вцілілого».Ми можемо порівнювати себе із тими, кому зараз гірше, або з тими, хто вже загинув. Через це можливо відчуття болю і злості за те, що нам краще, ніж їм.Симптоми «синдрому вцілілого» можуть виявлятися як психологічно так і фізично, від апатії і порушення сну до безпричинної агресії і порушення травлення аж до думок про самогубство. Пані Олеся дає поради що робити, якщо ви помітили певні симптоми синдрому у себе чи у когось зі свого близького оточення.Слід пам’ятати, що допомога собі та своїй родині скоро перейде у допомогу всій країні.Треба приділяти увагу не тільки емоційному стану, але й фізичному. М’язова активність повинна бути як у нормальному, рутинному житті.Слід пам’ятати, що страх і почуття провини — це поширені емоції під час війни. Це нормальна реакція людини на трагічні події. Не забувайте, що рятувати себе – це нормально. Бо перебуваючи в безпеці, можна принести набагато більше користі! Займайтеся по можливості волонтерською діяльністю, якщо такої можливості немає, намагайтеся допомогти хоча б своїй родині.