Жах полону. Історія оборонця Азовсталі

Він тримається гідно, береже внутрішній спокій, та крутить у руках цигарку. Знайомтеся В’ячеслав Кучуковський. Прикордонник, колишній слідчий карного розшуку. Чоловік народився та проживав у Маріуполі. Та з початком війни став справжнім оборонцем рідного міста.  З болем згадує, як окупанти зайшли у його рідний Маріуполь. Тоді, каже перебував на службі. Все сталося дуже швидко. Вони зібралися, провели бойове злагодження та відправилися на позиції.  Найбільше захисник турбувався про рідних. На початку вдавалося хоча і рідко, але бачити сина та дружину. Та так було не довго. В’ячеслав вивіз родину до сусідньої області, а сам продовжив охороняти їхній дім. А далі сторінка життя, що отримала назву Азовсталь. В’ячеслав разом з побратимами одні з останніх зайшли у фортецю. Тоді у металургійному комбінаті були Нацгвардія, ТРО, ЗСУ та збройні формування нашої армії, що на той період базувалися у місті. Це був березень. Вони тримали оборону до поки це було можливо. А далі був наказ вийти з Азовсталі. Тоді 20 травня В’ячеслав потрапив у полон. Їх відвезли у ДНР. Прикордонник разом з побратимами опинився у маленькому бараці, разом з іншими військовими. А далі допити та катування. В’ячеслав розповідає, російські солдати знущалися з наших бійців, застосовували грубу фізичну силу та вимагали підписувати документи, що підтверджували злочини проти мирного населення. З харчуванням все було складно. Захисник розповідає, обмеження були навіть у воді. На всіх їм давали 200 літрів, які доводилося ділити між собою. Та й з лікуванням ситуація аналогічна. В’ячеслав зізнається, про їх фізичне благополуччя там мало хто дбав. Під час перебування у полоні у його дружини було день народження.  ОДНОМУ З БІЙЦІВ ВДАЛОСЯ ПРОНЕСТИ МОБІЛЬНИЙ телефон. Тоді В’ячеслав зателефонував коханій та скромно розповів їх вірш. Який написав тут, у неволі. Одного дня, коли відбувався обмін військовополоненими,  В’ячеслав відчував, сьогодні він повернеться додому. 8 лютого 2024 року відбулося довгоочікуване повернення додому. Чоловік пам’ятає той день майже по хвилинах, адже нарешті повернувся на українську землю. Першій зателефонував дружині та почув її рідний голос і фразу «Вже їду».  Нині разом з родиною В’ячеслав проживає у Мукачеві та несе службу у 27 Мукачівському прикордонному загоні. Каже, радіє що він вдома поруч з рідними та на українській землі. Полон позаду. Та службу чоловік не покинув. Далі береже країну, їХї кордони та незалежність. Та каже, щодня чекає, що всі його побратими почують ті слова, що у російській неволі він чекав найбільше «Ви вдома».