Історія переселенки

25 Переглядів

0 Вподобано

Війна… Слово, яке породжує страх, біль, сльози. 24 лютого пані Ольга зустрілися з цим віч-на-віч. Вона була змушена залишити свою домівку, щоб врятуватися від обстрілів, вивезти дітей, втекти від окупантів. Чоловік пані Ольги – військовий. У Новій Каховці жінка працювала керуючою відділенням банку. Під час обстрілів пані Ольга разом з рідними ночувала у підвалі. Згадує цей час із жахом. Коли рідний Херсон окупували, жінка не залишала місто. Ходила на роботу, та за можливості продовжувала жити. Та зізнається, жити у неволі не могла. Тому разом з рідними, вирішила евакуюватися. Процес виїзду тривав довго. Пані Ольгу лякала невідомість. Адже жінка не знала, чи повернеться додому. Згадує, обстріли були постійно. Коли приїхала до Одеси, зізнається, тривога не залишала її. Хоча фізично вона була у безпеці, проте думками вдома та з чоловіком, який захищав Україну на бойових позиціях. Згодом Ольга разом з дочкою знайшли дім на Закарпатті. Влаштувалися на роботу та вже близько двох років мешкають у Вишкові. Зараз допомагає внутрішньо переміщеним особам знайти прихисток та оформити необхідні папери для отримання допомоги. А ще жінка волонтерить та з тилу допомагають фронту, адже понад усе мріє повернутися у додому. Зараз пані Ольга вільно розмовляє українською та допомагає вчити солов’їну українцям, що досі, як і вона, розмовляли російською. Зізнається, середовище сприяє. Вже активно використовує і деякі закарпатські діалектні слова. Пані Ольга, як і мільйони українців мріє про перемогу, та робить все для її наближення. Жінка розповідає, що гори їй до душі, проте рідні степи Херсонщини назавжди залишаться рідними.