Поділена чи об’єднана?

460-ий день війни. Війни, яка спочатку об’єднала усю країну у боротьбі з агресом. І це єднання дало змогу вистояти. Ми дедалі ближче до омріяної перемоги. І поки хтось, чекає дня перемоги як нового ковтка, інші живуть своє краще життя навіть під час війни. Україна зараз поділилася… На тих, кому все можна. І на тих, хто, зчепивши зуби, наближає нашу перемогу. Ті, кому все можна, плювали на війну, на горе, на смерті. В них зʼявився шанс. Великий шанс урвати собі, хоч трошки, від того пирога, що можна поділити, пока інші зчеплюють зуби. До крові.Ми збираємо гроші на турнікети, на автомобілі для ЗСУ, на допомогу родинам загиблих бійців, на лікування постраждалих під час ракетних атак, на притулки для тварин, на протези для воїнів, на квадрокоптери, знов на лікування…. Від початку війни не вся гуманітарна допомога, яка приїжджає в Україну, потрапляє до тих людей, які справді цього дуже потребують. Все частіше товари першої необхідності, їжу можна побачити на полицях магазинів та на ринках. Щодня ми бачимо новини, у яких посадовці відверто нехтують своїми обов’язками, і живуть своє краще життя – пʼяні судді безкарно вбивають людей, в багатьох містах та містечках до сих пір немає укриттів, на цвинтарях безкарно продаються місця, в медзакладах безкарно виводяться державні кошти на “ліві” рахунки. Коли бачиш відверто зневажливу поведінку окремих людей – висновок тільки один: у тих, кому все можна — немає війни! Ні в їх думках, ні в їх вчинках, ні в їх планах. В нас дуже багато тих, в кого немає війни. Їм страшно від обстрілів. І це для них єдиний дискомфорт. Все інше — для інших, для тих, хто зчепить зуби. До крові. Хтось буде працювати на двох роботах, щоб купити медевак. Хтось буде плести маскувальні сітки ночами, відволікаючись від повітряних тривог. Хтось віддасть останні пʼятдесят гривень, що залишилися до пенсії, щоб купити квадрокоптер. Хтось із сухими очима буде чекати одне єдине повідомлення в Сигналі. Але це все смішно для тих, в кого немає війни. Бо вони впевнені, що все “порішають”. Грошима, покровителями, звʼязками, знов грошима. А українці, ті, що переймаються долею своєї країни, завтра будуть знов збирати кошти комусь на лікування і вмирати від тахікардії під час ракетної атаки, тому що поруч немає укриття. І пошепки казати один одному, що коли хлопці повернуться з війни, то нарешті наведуть порядок. Хлопці наводять порядок зараз там, де пекло! Вони зараз кладуть і душу, і тіло. А ми продовжуємо мовчки збирати гроші. І дозволяємо поблажливо усміхатися тим, в кого є шматок пирога. І немає війни. Ми дозволяємо…. Ми!