Навіки в строю! Патріот. Захисник. Українець з великої букви. Саме таким запам’ятають Владислава Швеця всі ті хто його знав. Завжди веселий та життєрадісний, такий настрій передавав тим, хто поруч. Проте сьогодні все інакше. Зі сльозами на очах, з сумом та криком розпачу в останню путь Патрона змушені проводжати рідні. Все село зустрічає полеглого на війні героя на колінах, дякуючи за подвиги, за кожен клаптик звільненої української землі. Швец Владислав Віталійович народився та проживав у селищі Чинадієво. Був турботливим чоловіком, батьком, сином та дідусем. Надзвичайно цінував родину та рідну землю. Чоловік вів активно громадську діяльність, волонтерив, опікувався змаганнями «Сокіл Джура». Ще далекий 2014 рік змінив життя Владислава зі звичного, мирного – на тривожне. Вже тоді Герой пішов боронити Батьківщину в зону АТО. Патрон до останнього був вірний військовій присязі, стоячи на захисті територіальної цілісності та незалежності своєї Батьківщини. Владислав обіцяв родині, що повернеться додому на Різдво. Як і всі свої обіцянки, і цю виконав. Проте вдома його зустріли зі сльозами. Владислав Швець був заступником командира військової частини А4064. Приймав участь у звільненні Ірпіня, обороні Вірнопілля. Займався бойовою підготовкою нової стрілецької частини в районі Бахмута! Там і обірвалося життя доблесного воїна. Загинув, віддавши найдорожче за рідну землю. У храмі кожен дякує та молиться аби душа Владислава знайшла спокій на небесах. Пам’ять про Владислава Шевця житиме допоки у справах його учнів, у серцях родини та друзів залишатиметься його слід. Адже впродовж всього життя чоловік проніс любов до України у серці. Зробив для держави все, що міг та навіть більше. Висловлюємо щирі співчуття дружині та донькам. Дякуємо матері за гідного сина. В останнє схиляємо голову перед Владиславом. Герої не вмирають.