Приклад самоорганізації. «Я допоможу»

«Я допоможу»- така назва одного із прихистків, що на околиці Ужгорода. Тут комфортно проживає 203 переселенців. А раніше тут були занедбані офісні приміщення. Дві Тетяни та Наталя – три подруги з перших днів війни не змогли залишатися осторонь чужої біди і вирішили облаштувати тут шелтер. Але не просто допомагати вимушеним гостям, а самоорганізувати їх, аби самі могли подбати про себе! Що з цього вийшло – бачила на свої очі моя колега. То ж детальніше про корисний досвід господарювання . Самоорганізація переселенців – ось що відрізняє ужгородський шелтер «Я допоможу» від решти прихистків Закарпаття! Це приклад ефективного господарювання, адже вимушені гості не чекають подачок від волонтерів, а самі активно беруть участь у облаштуванні побуту та харчування! Найважче на кухні! Саме кипить робота з приготування обіду! Задіяні як професійні кухарі, так і просто охочі допомогти. А це – харківчанин Сергій, раніше працював автослюсарем, спеціалізувався на електроніці машин, а зараз знання електрика знадобилися, як ніколи! Ще й ремонтує тут усю техніку! Одним словом – майстер на всі руки! Кухня, їдальня, пральня – перший поверх будівлі шелтера технічний. А решта три – для проживання. Тут облаштували кімнати для прийому сімей, чимало з них приїздять з домашніми улюбленцями, здебільшого це собаки і коти . На кожному поверсі- призначений черговий, слідкує за порядком. Прибирають кімнати, коридори та вбиральні – теж самі проживаючі. Усю роботу організовує комендантка Людмила – переселенка з Києва. Навіть, поселяє людей, які прибувають вночі, аби волонтери могли відпочити і не зриватися з дому. Залучають медиків та психологів при потребі, адже контингент тут специфічний – з підірваним здоров’ям-як фізичним, так і психічним. Найбільш вразливі – діти. Для них тут облаштували куточок, де можуть гратися та займатися. Аби відволікти дітей хоч трошки від жахіть, які пережили, організовують поїздки в місто, різні розважальні заходи. Не забувають і про навчання та розвиток малечі. А ще майже два місяці тому, ця будівля була закинута і занедбана. З початку війни, коли почали прибувати перші біженці в Ужгород, три подруги –дві Тані та Наталя облаштували тут прихисток. І далі все закрутилося – знайшлися фахівці, які корисні кожен у своєму напрямку. Деякі мають бізнес і працюють онлайн, вони допомагають коштами. Це полегшило роботу і життя організаторкам. Поділили і дівчата між собою обов’язки. Наталія Адамчук, крім піклування про дітей, відповідає за доставку хліба та харчів. Тетяна Адамчук – адміністрування: облік і розселення людей, контакт з волонтерськими і громадськими організаціями, владою, а також кошти. Тетяна Черешня – вирішує організаційні питання із забезпечення всім необхідним. І зараз тут комфортно розмістилися понад дві сотні людей, які навчилися дбати про себе самі! У планах – облаштувати теплицю на подвір’ї, аби вирощувати овочі, а також міні-пекарню для випічки піци та здоби не тільки для своїх потреб, а й на продаж. Без допомоги небайдужих закарпатців та волонтерів не обійшлося- аби подякувати кожному не вистачить і години, тому низький уклін усім причетним! А самоорганізація переселенців цього шелтера –вартує уваги як приклад ефективного господарювання для інших!