вимушено переміщених осіб. Краяни створюють для них найкращі умови, проте не всі біженці їх цінують. Дехто вважає Закарпаття місцем для відпочинку. Інколи їх поведінка виходить за всі межі допустимого та обурює. З початком російської агресії на території України, Закарпаття відкрило свої двері для всіх вимушених переселенців. Немає жодної громади, де б не облаштували місця для постраждалих від війни. Школи, садочки, гуртожитки облаштували ліжкомісцями. Закарпатці підтримують вимушених переселенців всім чим тільки можуть, готують для них їжу, збирають одяг, необхідні засоби гігієни та інші речі першої необхідності. Левова частка приїжджих українців безкоштовно живуть у приватних секторах. Там про них теж дбають, психологічно підтримують та оточують турботою.Проте трапляються й випадки, коли добро і підтримку «гості» сприймають як належне, забувають звідки приїхали і від чого втекли.Нехтують правилами дорожнього руху, нормами моралі, поводять себе нахабно у громадських місцях та сприймають наше місто як курорт, а вимушену поїздку до Закарпаття – своєрідною відпусткою.Не рідко ці люди ігнорують зауваження працівників поліції і переконані – всі їм тут щось винні.Неозброєним оком видно, що в краї помітно збільшилася кількість іномарок з інших регіонів. Власники паркують їх на узбіччях тротуарів та в інших заборонених місцях. І не лякають їх ні штрафи, ні попередження.Міська влада не знаходить інших способів достукатися до знахабнілих водіїв, як вилучати в майбутньому такі транспортні засоби на потреби ЗСУ.Крім жінок та дітей серед вимушених гостей не рідко можна побачити й чоловіків призовного віку – потенційних захисників нашої країни, які замість того щоб виконувати свій військовий обов’язок – намагаються сховатися в нашому регіоні та тихо пересидіти тут всю небезпеку, поки наші воїни боронять державу від військового вторгнення на передовій. Такі випадки, нажаль, не рідкість.Війна об’єднала весь український народ. Проте і зараз є люди, які намагаються виокремитись. Всім нам варто пам’ятати, що не можна зловживати хорошим ставленням та добром, адже ніхто не знає, що на нас чекає в майбутньому.