Історія Кирила Дубровського вражає. Юнак пережив жах війни. 3 місяці в полоні та нарешті повернувся додому. Про події, що відбувалися під час бойових дій розповідає детально та дуже точно. Ніби це було вчора. Більше про цю історію зі щасливим кінцем. Вибух. День розпочався о п’ятій ранку. Почалася війна. Саме так лейтинат Кирило Дубровський згадує 24 лютого. Коли життя розділилося на до та після. Не було страху чи сумніву – було лише бажання вигнати ворога з рідної землі, зі свого дому. 28 лютого на календарі. Кирило разом з побратимами опинився в Маріуполі. Про ті дні розповідає детально. Ніби це було вчора. 3 години на відпочинок і далі на позиції – розповідає Кирило. Постійні бої, обстріли та щохвилинна загроза життю – саме такими були будні юнака. 13 квітня стало для Кирила пам’ятним днем. Пішки разом з 4 побратимами вони проривалися у тил противника. Не боячись ані смерті ані ворога. Вони йшли вночі ат спали вдень. І так чотири доби. Допоки впритул не підійшли до ворога. Вижив. Один. Далі полон… Потім Кирило опинився в ДНР. Де юнак перебував у відділенні слідчого ізолятору. Кімнату, що була розрахована на 5 осіб довелося ділити 20-цятьом. Опісля військовополонених перевели у будівлі колишнього санаторію. куди вже згодом привезуть воїнів з Азовсталі. Перша можливість зв’язатися з рідними випала не одразу. Після вмовлянь місцевих військових вдалося здійснити один дзвінок. І у телефоні пролунав голос мами. І тут пані Ксенія отримала хорошу звістку, що її сина обміняють. Повернуть на Батьківщину цілим та неушкодженим. Найважче на війні – було працювати з людьми, каже Кирило. Головним було тримати командний дух. Жахи, які довелося побачити на свої очі, досі згадуються як страшний сон. Сон, який ніколи не забудеться, і завжди буде боліти. Історія Кирила з хорошим кінцем. Одна з тисячі ще не почутих. Історія воїна та гідного сина своєї Батьківщини. За 3 місяці полону він не здався, не змінив ані позиції ані поглядів. Зараз вже старший лейтенант вдома. Планує навчати мобілізованих військовослужбовців, що поїдуть захищати нашу Батьківщину на фронті. Передавати свій досвід здобутий під час активний бойових дій. Проте зараз головне завдання відновитися та лікуватися. Адже нам ще потрібні такі воїни аби боронити країну як на фронті так і в тилу аж до самої перемоги.