Історія розвідника

Вони вуха та очі війська – розвідники, одні з перших вирушають виконувати бойові завдання та дбають про безпеку особового складу. Він не вдається в деталі під час розповіді про службу, не видає службових таємниць, адже попри звільнення зі служби в душі досі залишається розвідником. Героя нашого сюжету звати Василь Порохнавець, проте побратимам він відомий за позивним «Пасуля». Закарпатець професійний військовий. Близько 15-ти років ніс службу у лавах охоронців кордону. Та з початком повномасштабного вторгнення змінив військову спеціальність. Пан Василь став одним з розвідників та командиром відділення 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Зустрів війну на Луганській ділянці кордону, на власні очі бачив наступ ворога, разом з побратимами тримався гідно та ні на мить не залишав місце чергування. Розвідники, одні з перших вирушають виконувати бойові завдання та дбають про безпеку особового складу. Це було головним пріоритетом для захисника. Каже, що збереження якомога більше людських життів завжди було на першому місці. Чоловік розповідає, із закарпатців розвідники найкращі, адже їх хитрощі ніколи не були зрозумілі ворогу. Та й нам своїх секретів не видав. У розвідці працювати складно, каже боєць. Вчилися самостійно. І коли йшли на бойове завдання, завжди були обережні, вміли прокрадатися непоміченими до посадок ворогів. За час служби за звуком навчилися визначати вид літального апарату чи техніки. Жартома каже, чого не зробиш, лише б вижити. Василь Порохнавець каже, часто рятувала «закарпатська серинча.» та був момент, коли вдача  не спрацювала. У районі Запоріжжя під час атаки безпілотників дрон камікадзе влучив у бійця та перебив йому ногу і плече. Василь Порохнавець близько 20-ти років віддав службі у лавах збройних формувань країни. Тепер пристосовується жити цивільним життям та каже, воно йому не дуже довподоби. Лікується та хоче повернутися назад до хлопців. Далі працювати, допомагати та звільняти території від загарбників. Там на фронті, відчуває себе корисним та потрібним.