Історія одного воїна

Це Іван Олексій – житель с. Барбово. За професією психолог.  Займається громадською діяльність. Активно бореться до розбудову рідного села. До великої війни часто їздив на заробітки у Європу. В подорожі рідним Закарпаттям. А ще розводив бджіл. Нині його життя змінилося кардинально. У перші дні повномасштабного вторгнення Іван вирішив долучитися до захисту України. Завершив всі свої справи і вже в березні був під воєнкоматом. Батьки згадують, Івана відмовити у рішенні було важко. Пройшов навчання. І вже за деякий час вирушив  на фронт. Тепер його основне кредо – завжди бути готовим до всього. Іван служив у різних бригадах. Постійний рух, підготовка позицій, обстеження території, розвідка. Ночі в окопах, і в дощ і в спеку. Це все стало його життям. Побував на різних напрямках фронту. Чоловік в армії не служив. Але швидко всьому навчився. Близькі Івана добре знають, як амбітну людину, що звикла самовдосконалюватися. Постійні навчання, пошук себе. І на війні чоловік не зміг без цього. Теж почав шукати себе військового. Пройшов чимало навчань. Змінив кілька  професій. Зрозумів – хоче літати.  І цю ціль зміг втілити у життя.  Вже пів року працює у аеророзвідці. Та і на фронті не може без мандрівок. У вільний час  – вивчає Україну. Кожен куточок каже  особливий. Чекати сина з війни – не просто, розповідає мати чоловіка. Щодня молитви, хвилювання. Найкращі ліки у тузі – короткі повідомлення від сина. Іван розповідає, на фронті без підтримки рідних важко. Односельчани та волонтери теж допомагають, присилають смаколики. Збирають на дрони. Допомогли купити навіть автівку. Та найбільше радіють військові листам від дітвори. Після короткої відпустки Іван знову збирається на фронт. Чекає дорога на покровський напрямок. Вже майже зібрав все необхідне. Іван щиро вірить, що вже ближчим часом Україна переможе. Саме для цього, щодня докладає максимум зусиль.