Історія аеророзвідника

Це мукачівець – пан Ігор. Чоловік нині одягнений у цивільний одяг, проте ще пів року тому носив військову форму та виконував одне з надважливих завдань на фронті – був розвідником. «Малюк» – саме під таким позивним Ігор ніс службу у 101 бригаді ТРО та потрапив у підрозділ розвідки. Про цей період свого життя згадує з гордістю. Розвідником чоловік став, справді за покликом серця. Робив те, що йому подобалося. У цій справі зумів вміло застосувати свій гнучкий розум, спостережливість та витримку. Ці якості допомагали йому на полюванні та стали у пригоді під час боротьби з ворогом. «Малюк» був ефективним на фронті та за час перебування служби здобув керівну посаду – головним сержантом взводу. Він ніколи не боявся брати відповідальність – ні за рішення, а тим більше за дії. Власним прикладом демонстрував побратимам алгоритм дій, планував та реалізовував. Адже знав, що все обов’язково вдасться. Були і завдання особливо небезпечні. Ворог застосовував проти наших захисників всю можливу зброю. Та хлопці трималися. Вони мали очі згори – у вигляді безпілотників, підтримку один одного та віру у перемогу, що і берегло розвідників від російських атак. Після поранення для Ігора відкрився новий простір для роботи – небо. За сімейними обставинами «Малюк» був змушений звільнитися зі служби. Та каже, що це рішення далося йому надзвичайно важко.  Зараз про війну Ігореві нагадують татуювання. Патріотичними  зображеннями вкриті руки та тіло бійця. Та з найбільшим трепетом розповідає про тату, що має особливе значення – воно присвячене донечці. За час служби Ігор пройшов запеклі бої. Боронив Донеччину, Луганщину, Запоріжжя та Харківщину. Два з половиною роки був очима та вухами війська. Та й сьогодні «Малюк» з побратимами з тими, що на фронті онлайн, а ті, хто потребують допомоги тут у тилу. Чоловік працює у ветеранському просторі «Вдома» , та зізнається, що вдома чекають кожного бійця з перемогою.