З добром у серці

Він народився у маленькому німецькому містечку Констанц у багатодітній родині. Любові до Бога, як власне і милосердя перейняв усвоїх батьків. Вони завжди мріяли пов’язати своє життя із церковною діяльністю, однак їхня мрія втілилася у життя саме завдяки сину. Попри щиру любов до Ісуса та батьківські поради спочатку юний Йозеф вирішив присвятити себе іншій справі. Вивчився на залізничника й пішов працювати провідником потягу. Нині жартома розповідає, на рішення спочатку вплинула досить вагома причина. Все змінилося одного дня, коли Йозефу було 21. Аби змінити професію довелося здобувати ще одну освіту. Йозеф спочатку вступив у вищу богословську школу, потім у церковну семінарію. Стати священиком зміг тільки у 34 роки. Нині Йозефу 70 років і вже 25 із них він живе і працює в Україні.За цей час встиг зробити стільки добрих справ, що їх просто не зрахувати. Та про них Йозеф не любить навіть згадувати, каже найважливіше, що йому вдалося зробити насправді не має матеріальної цінності. Чоловік розповідає, його сім’я завжди жила дуже бідно, тож злиднів він не боявся, однак від побаченого тут простобув шокований.З перших днів перебування на Закарпатті священик почав докорінно змінювати життя та сприйняття світу кожної людини, з якою зустрічався. Він відбудовував церкви, які свого часу зруйнувала радянська влада, допомагав у проведенні ремонтних робіт у школах, сприяв газифікації населених пунктів, допоміг у будівництві будинку для пристарілих. Він завжди допомагав і до ниніособисто допомагає всімнужденним. І у творінні добрих справ ніколи не бачив ні перепон, ні меж. Всі, хто особисто знайомий із Йозефом розповідають, це не просто місіонер, не просто духівник або наставник. Це яскравий приклад для наслідування. Приклад жертовності та відданості своїй справі. Вже нині не просто прихожани церкви, а вірні друзі Йозефа кажуть, за 25 років перебування тут він навчив кожного простіше дивитися на речі, знаходити вихід навіть із безвихідної ситуації. Він власним прикладом показав, що робити добрі справи потрібно просто так, а не за дякую. При чому робити їх по відношенню до кожного, а не тільки тих, хто нам приємний. Він навчив, що незалежно від віку, професії, фінансового або соціального статусу, потрібно просто залишатися людиною, простою та щирою, після спілкування з якою відчуття ніби напився сонця.