Вишиванка – код української нації. А особливо закарпатська. Для нації це не просто вбрання. Це мова символів, пам’ять поколінь і справжнє мистецтво, яке передається від матері до доньки вже сотні років. Її орнаменти — це шифри душі, а кожен хрестик — відлуння Карпат. На Рахівщині — гуцульські візерунки: яскраві, складні. На Берегівщині — вишивка з нотками угорського бароко. А от у гірських селах Тячівщини жінки досі зберігають старовинні техніки “лиштви” і “низинки”.Створити справжню українську сорочку – кропітка робота. За традицією починали її взимку, коли було менше роботи. Майстрині Тячівщини згадують, як пошили свої перші вишиванки, кажуть це було ще у дитинстві. Вишиванки передавали і в спадок, від батьків до дітей, від свекрух до невісток. Пані Тетяна розповідає, через вишиту сорочку дівчата споконвіку, передавали свої емоції та почуття. Окрім сорочок, у краї вишивали і елементи домашнього вжитку, от як скатертини. Для срібного краю притаманними і досі залишаються квіткові орнаменти. Сьогодні закарпатська вишиванка — знову у тренді. Її носять не лише на свята, а й у будні — як символ гідності, краси та приналежності до української культури. Сучасні майстрині активно відроджують традиції, вивчають старі взори по музейних експонатах, а також додають нові техніки — бісер та машинну вишивку. Закарпатська вишиванка стала не лише одягом, а символом приналежності до унікальної культурної спадщини, сили, ідентичності й краси.