Служба за покликом серця

2 Переглядів

0 Вподобано

Він завжди усміхається та поглажує бороду. Цього позитивного чоловіка звати Віталій, але вже понад три роки він відгукується на позивний «Колобок». Водій бойової машини 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, доброволець і справжній захисник України. Його шлях у війську розпочався 24 лютого 2022 року. Тоді, каже Віталій, і почався відлік — годин, днів, місяців до перемоги, якої потрібно не просто чекати, а за яку потрібно боротися. 7 березня 2022-го. Запоріжжя. Перший ранок у формі — і перший обстріл. Під ворожими кулями «Колобок» вперше відчув, що таке війна. Далі — Донеччина, Луганщина, боротьба з ворогом. Закарпатець пам’ятає кожен бій. Розповідає, як отримав поранення, як молився, аби вижити, і головне — зберегти життя побратимів. Тих, хто став родиною. Найважче, каже Віталій, — втрачати. Війна забрала його найкращого друга дитинства. Тоді життя розділилося на «до» та «після». Два поранення, контузії, щоденна боротьба не лише з ворогом, а і за власне життя. Нині Віталій відновлюється після поранення, отриманого внаслідок влучання ворожого дрона. Та вже готується повернутися на позиції — за кермо своєї машини, виконувати завдання разом із побратимами. Каже, не боїться повертатися туди, де гаряче. Бо знає: його там чекають – броньована машина, побратими, місія. «Колобок» жартує: поки він за кермом — до позицій доїдуть усі. Про мирне життя мріє щодня. Бачить його вдома у Кобилецькій Поляні – з родиною та господарством. А поки що — продовжує службу. І щиро вірить, що кожен його день, кожен виїзд, кожна доставка бійців— наближає ту мить, коли знову можна буде просто усміхатися, поглажувати бороду і сказати: «Ми вистояли. Ми перемогли».