Голодомор. Цинічний акт геноциду проти українців

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років. Зазвичай, цього дня люди несуть хліб і свічки до пам’ятних місць, згадують жертв трагедії хвилиною мовчання та запаленою у вікні свічкою. У 2024-му День пам’яті припадає на 23 листопада, це 91-ші роковини трагедії. Гододомор 1932-1933 років. Штучно створений геноцид проти українського народу. За різними історичними підрахунками, 17 місяців цього злочинного акту забрали життя від 4 до 10 мільйонів українців. Найбільше смертей припало на червень 33 року, щодоби тоді помирало 28 тисяч осіб, щохвилини – 20 невинних душ було закатовано штучно створеним голодом. Наразі зібрано сотні свідчень очевидців тих страшних подій. Покарання за неслухняність або територія великого комуністичного експерименту. Найбільшою складовою населення Української СРСР 20-х років були селяни. Вони жили з власних господарств, тому майже не залежали від держави. Для Сталіна взяти їх під контроль стало ключовим завданням. Спочатку створювались колгоспи, вступ в які був добровільним. Ця система не дала планованого результату, тож почалося примусове розкуркулення селян. Неслухняних відправляли на Соловки. Але українці виявилися занадто свободолюбивими. По всій території почали виникати селянські бунти, серед населення знову зажевріла ідея стати вільним народом. У відповідь на нескореність, більшовицька влада штучно створила голодомор. Мільйони закатованих душ. Невинно вбитих дітей, жінок, чоловіків, молодих та старих. Найжахливіші наслідки голодомору були на Сході нашої країни там, де зараз точиться війна. Родючі чорноземи, високі врожаї пшениці не вберегли у 32-33 році населення цієї багатостраждальної території. Відчули на собі гнів більшовиків і мукачівці. Історії містян, які пережили Голодомор зібрали у книгу на роковини геноциду. Голодомор був надзвичайно травматичною подією в історії українського народу. І рана ця не зажила і досі. Ми є свідками поколінь, які неодмінно відкладають щось на чорний день, у яких недоїсти шматок хліба – погана прикмета, які при перших натяках на суспільні негаразди, одним махом скуповують з полиць магазинів крупи, консерви та сухарі. Ми самі є тим поколінням. Вшануймо сьогодні  закатовані голодом душі. Запалена свічка у вікні, як символ того, що ми пам’ятаємо. Пам’ятаємо і ніколи не пробачимо.