Той, хто лікує душі. Історія капелана

Він лікує душі, зцілює людські серця та несе Боже слово для тих, хто найбільше цього потребує. Капелану Павлу Сосницькому всього 29 років, 6 з яких чоловік присвятив священству. Зізнається, відчув, що саме ця справа його земна місія у цьому житті. Та з початком повномасштабного вторгнення отець Павло зняв ризи та одягнув військову форму – він не покинув служити Богові та людям, а став військовим капеланом. Це рішення далося йому досить легко, адже священники допомагають тим, хто найбільше цього потребує. Тому служіння отця продовжилося у військовому госпіталі. Капелан розповідає, що військовим, що проходять реабілітацію у госпіталі в першу чергу потрібен друг – людина, що вислухає, допоможе та підтримає. Адже головним принципом дружби, та й побратимства загалом є вираз «Біль, що несуть два серця». Отець допомагає захисникам віднайти сенс життя та впоратися з усіма негараздами, що трапилися на життєвому шляху. Павло Сосницький розповідає про бійців з посмішкою. Адже кожен з них є прикладом боротьби, сили волі та головне надії. Надії на краще майбутнє, на життя та головне перемогу. Капеланство змінило і самого Павла. Він і до сьогодні вчиться бути військовим, адже отримав звання лейтенанта. Дисципліна, порядок у всьому та фізична витримка – це ті речі, яким чоловіка сьогодні вчать бійці, а він в свою чергу допомагає їм знайти шлях до Бога. Були історії, що вражали капелана до глибини душі. Він пам’ятає кожну з них та зізнається, навіть на ліжку у госпіталі військовослужбовці , справжні Герої продовжують боротьбу – з самими собою, з пораненнями не лише тіла, але і душі. Особливим для Павла Сосницького у спілкуванні з захисниками є сповідь. Головною підтримкою для Павла є його дружина. Вона – медик. Допомагає людям зцілитися фізично, а він – духовно. Павло Сосницький зазначає, що буде служити в госпіталі до тих пір, доки там будуть люди, що потребуватимуть його та Божого слова.